Повернення по колу
Новi поезiї Дмитра КРЕМІНЯ
З ПОЛОНУ ЛІТ
Упав сніжок — і ніби перша книжка
Війнула сторінками молодим.
Земля Тичини, Рильського, Малишка,
Довженкова Десна пливла у дім.
І мертві, і живі у тому домі.
А там — Ірпінь, сніги і снігурі.
І сльози щастя — ще у першім томі,
На Кобзаревій,Канівській горі...
ПОЕТ
У титулі придворного поета —
Ще й зірочка геройського звання...
А Дніпр тече, Дінець тече, і Лета
Поета обирає навмання.
Горить, горить вікно безсонне в Кончі
Під Києвом престольним, а тому
Ідуть по сліду тут мисливці й гончі,
А царське полювання — у Криму.
І я, куди не йду, куди не їду,
Мене таки не звуть у холуї...
Повернення по колу і по сліду
До правітчизни, до вершин її.
О, як чекали ми на неї, вільну,
На неї у родині світовій.
Її ж убили — оленицю тільну,
Пустили в сіті блазнів і повій.
І половці тут, і варязі, й фрязі,
Та на безмовну рибу добра снасть.
А хто уже пішов із грязі в князі —
Той княжий стіл нікому не віддасть.
Поет писав про соловейка в гаї?
Про землю рідну, море й чужину?
Усе пройшло. І смерди-самураї
Вітчизну всю тримають на кону.
І борошно найтоншого помолу
Вже офірує сивий мельник-час.
...Повернення. Повернення по колу.
Погоня. Прапорці довкола нас...
ПІЩАНА ЛОЦІЯ
Ніби в морі на катері плаваю,
А було — на підводнім крилі.
Не прожити минулою славою:
Ми вже й нині народ без землі.
А зробили морською й Молдавію,
Мимо нас попливли кораблі.
В нас і чайки зробилися круками,
І про це говорити не смій.
Наче ми народились безрукими,
Ліворукими в долі своїй.
І півморя здали ми у Дакію,
За велінням Европи здали.
Двадцять років у хорі оплакую,
Що з країною роблять хахли.
Але, друже, повідай і ти мені,
Поклянися двоглавим орлом,
Щонеділі від нашого імені
Все клянуться, тому — і розгром.
І пливу за минулою славою
Серед лиць і піратських тих морд,
Із якими століття вже плаваю,
Щоб не йти у цей проданий порт...
МІФ
Плаче в старовинному палаці
Батьком замурована княжна.
А солдат, убитий ув атаці,
Ще ступив два кроки, бо — війна.
Черепи убитих на плацдармі
Чорний ворон довгим дзьобом б’є.
Так і живемо — у власній кармі,
У покарі, що із нами є.
Смерди пишуть президенту скаргу,
Смертю присягаються, а втім,
Смерди, ви подайте олігарху,
Хай живе у віці золотім.
То московську віру, то рунвіру
Славте із кириличним ім’ям.
Я подам знайомому банкіру,
Навіть олігархові подам.
Адже геній Ольвії й Еллади
Багачам купити не дано.
Обплели Лаокоона гади,
І на тризні випито вино.
Я і сам собі вже не належу:
Це вже міф і це вже таїна.
Розіб’юсь, але зійду на вежу,
Де мене заждалася княжна.
СТОП-КАДР
Підкладали у багаття хмизу,
Грілися в наметах до зорі.
— Тільки ми, — кричали ті, що знизу, —
Будемо найкращими вгорі!
А коли вже сіли в кабінети,
То й повстанців наче не було.
Тільки братолюбної вендети
Мчали дні, поганьблені зело.
Тільки знову чути гасло свіже:
— Браття, піднесіть нас догори!
Так і є. І брата брат заріже.
Ти ж, маленький вогнику, гори...
СОЦ-АРТ
Те, що прокляли вони учора,
Те вже їх приватне. На віки?
Їм тепер тужити не з руки.
Королівські замки. Літня змора —
Берегами вічної ріки.
Там іще на колесі лелека:
Швидкісно розмножились вони...
Хтось писав: «Мета моя далека...»
Проростає сім’я сатани.
Із вікторій — а якого Віті? —
Мекка смерті, зорі золоті?
Але так трапляється у світі.
Але так буває у житті.
Це вам не ходіння у колонах:
Вийшов з хати, прийнявши наркоз…
Це не гра у білих і червоних,
А загибель справді і всерйоз.
Ходить придеснянськими полями
З крилами філософ.
Але ми
Вернемось додому журавлями —
З янгольськими білими крильми.
Піднімись над лоцією неба:
Нам зі смертю гратися не варт.
А страждати треба. Жити треба,
Твій соц-арт — уже з козирних карт…
САМОТНІЙ ВОВК.
МОНОЛОГ
Іще не в Римі, не в Еспанії,
А в Миколаєві ці панії
Журнал повій, а видають...
Цей профі-орган — дуж-жий орден,
І вже за секс ніякий орден
У влади, гади, не беруть.
Огні борделю не згасають,
Гуляють сиві парубки.
І не стоять у них — звисають
Орденоносні піджаки.
І я живу не в Каталонії,
Та й не в Качанівській колонії,
Де є зі злота унітаз.
Там Панна д’Арк чиясь така є!
А в мене хата протікає
І не підпалюється газ.
І що в Украйні, что в Росії
Політик — гірший од повії,
Сексоти ж — пнуться у вожді...
І плачуть мудрі ветерани,
Аби воскреснули тирани,
Такі вусаті й молоді.
Чи ти повія, чи гетера,
Спасибі, третій «мерс» у мера,
А слава — Богу і зимі.
Моя хрущовка — як печера,
А я хотів якого ...мера?
А риму знайдете й самі...
АПОКРИФ
І той, що сидів за святковим столом —
Артист, композитор, художник,
І цей — Аполлон із високим чолом, —
Додасть нам печалей тривожних.
І ти, що в сльозах на дорозі стоїш,
А мимо — мажори невмиті.
Вітчизна, ти думав, оте, що святіш, —
На цілому білому світі...
ТАНЕЦЬ ЖИВОТА
Показували танець живота.
У ресторані. В караван-сараї.
Ця жінка вже була давно не та,
Яку любили чоловічі зграї.
А місяць молодан іще не втерсь
Од аравійських снів: уривки давні,
Лежить там на вершинах юних персь
Лиш тінь руки полковника Каддафі...
ДНІ ЛІТЕРАТУРИ
Спускалися божественні авгури
З небес — і їх приймав аеропорт.
О, де ви, деви — дні літератури?
Столичний гість, із табакерки чорт?
І київські були, й московські рейси.
Номенклатура їм носила кейси,
Валізи, де Ямайка і Париж.
І та, яку давно боготвориш.
І бакенбарди барда, а не пейси
Мандрівників до Умані...
Звідколи
На світі воз’явилося письмо,
Були розкішні поетичні школи.
За них ми і в Інеті стоїмо.
Я тямлю Арнаута Даніеля,
Ваганта, барда, батечка секстин.
Зелен-трава була йому постеля.
У древніх замках він творив один.
Тоді ми всі немов сідлали парту,
І кожен думав: високо заліз.
О, як же нас нудило від соц-арту!
А нині — знов критичний реалізм.
І де поділись дні літератури?
Кому писемність рідна дорога?
У кого грошей не клювали кури,
Тому книжки й картини на фіга?
Здирають небожителів портрети,
Украли у богині барельєф.
О, день натхнення поетичний, де ти?
І ти невільний, мов у клітці лев!
Немов Парнас — Парламент. От авгури
Перелетіли прямо із небес.
...Тоді це звалось — дні літератури.
Без книги. Без кіно. Картини без...
А це уже малюнок із натури.
Не театральні, не картонні мури,
А тільки синь окрадених небес.
А десь і сніг, і скаче росомаха,
Криваве титло бачу на снігу.
Ви щось несли про шапку Мономаха?
Я вас тепер благаю: ні гу-гу...
МОЛИТВА
Боже, тече вода
Во ім’я отця і сина.
Була Золота Орда.
Була, а сьогодні — Синя.
Гнули ми до коліс
Вию свою і спину.
Так погромили колись
Церкву ту Десятинну.
Нині не той погром,
Храм у душі — огром,
А паперові стіни.
Бамкає над Дніпром
Дзвін із чужої країни.
Боже,
не приведи
Звати Орду Червону,
Кров людська — не з води,
Мовчки ждемо сюди
Загибелі по канону.
Батий не зійде з сідла,
Град —
мов насіння луска.
Добра така Маруська.
...О, звідкіля ти пішла,
Київська земле руська?
АНТРАКТ
І був молодий поет,
І вірші були молоді.
Звáбливий інтернет
Ще не гуляв тоді.
Як я любив крізь сон
Твій розмариновий бюст.
Смак виноградних грон,
Шал зацілованих уст...
ТЕОРЕМА
Вербу, тополю та акацію
Садив і я побіля дому.
Куди ж ведуть нещасну націю
Вожді не з нашого крайкому?
І поза крапкою і комою
Не потрапляємо у тему.
І що здавалось аксіомою,
Вже перейшло у теорему.
Поза сторожею недремною
Заґелґотіли в Римі гуси.
І гладіатор з теоремою
У Колізеї битись мусить.
І за квадригами й квадратами
Ще хтось померти мусить першим.
Але козак уже вмиратиме,
Мов перець у горілці з перцем...
КРЕМІНЬ Дмитро Дмитрович
